Урок № 21

Тема: Основні ознаки травми голови

За яких обставин, на вашу думку, можна отримати травму голови?

Зазвичай, основними причинами травм голови є ДТП, аварії на виробництві, побутові нещасні випадки, падіння, фізичне насильство. Обстежуючи постраждалого, насамперед слід виявити симптоми травми голови, ступінь крововтрати і тяжкість загального стану.

Травми голови можуть призводити до ушкоджень черепа — переломів його склепіння та основи й ушкоджень мозку — струсу мозку, забоїв або його стиснення. Черепно-мозкова травма завжди вважається однією з найскладніших і прогностично несприятливих ушкоджень організму людини.

Переломи кісток склепіння черепа відбуваються через безпосередній вплив сили на місці її прикладання. Ушкодження склепіння черепа бувають у вигляді тріщин, осколкових переломів, з вдавленням і без вдавлення кісткових уламків. Переломи склепіння черепа можуть бути повними, тобто поширюватися на всю товщину черепної кістки. Розрізняють відкриті переломи, коли відбувається порушення цілісності шкірних покривів, і закриті. їх також підрозділяють на переломи з ушкодженням твердої мозкової оболонки, тобто проникаючі, і без її пошкодження (непроникаючі).

Пошкодження мозкової оболонки частіше відзначається в разі осколкових переломів склепіння черепа. Місцеві симптоми в цьому разі не завжди чітко виражені. Постраждалі скаржаться на головний біль у місці перелому. Тут, зазвичай, визначаються локальна болючість і припухлість. 

Під час пальпації нерідко вдається визначити краї тріщин або заглиблення, які виступають над рівною кістковою поверхнею. Окрім локальних ознак, закрита травма черепа може супроводжуватися загальним важким станом, у тому числі шоком і ознаками пошкодження мозку: струсом, забоєм або його стисненням. Майже завжди внаслідок перелому кісток склепіння черепа виникають симптоми струсу і забиття головного мозку. Стиснення головного мозку може розвиватися внаслідок внутрішньочерепного крововиливу при порушенні цілісності мозкових судин. У випадку відкритого перелому, окрім перерахованих симптомів, наявна рана. У деяких випадках унаслідок проникаючих переломів (у разі пошкодження мозкової оболонки) з рани можуть витікати кров і навіть спинно-мозкова рідина.

Перелом основи черепа може бути самостійним ушкодженням або поєднуватися з переломом склепіння (іл. 21.3). Перелом основи черепа зазвичай виникає внаслідок непрямої травми голови (наприклад, під час падіння, від удару в підборіддя), належить до тяжких черепно-мозкових травм та майже завжди супроводжується втратою притомності. Нерідко при цьому виникає кровотеча з носа або з вуха. Крім того, з носа або вух можливе витікання спинно-мозкової рідини в разі пошкодження мозкової оболонки. Через добу після травми з’являються синці біля очей («симптом окулярів») і соскоподібних відростків.

Струс головного мозку майже завжди супроводжується втратою притомності (до 30 хв) і так званою ретроградною амнезією, тобто втратою пам'яті про події, що передували травмі. Під час огляду постраждалого виявляють характерні симптоми:

- обличчя бліде, зіниці нормальні або розширені, реакція їх на світло млява, іноді може бути відсутньою;

- дихання частіше нормальне, але може бути поверхневим, уповільненим, нерівним;

- пульс нормальний або уповільнений (брадикардія);

- блювота.

Після відновлення свідомості постраждалі скаржаться на головний біль, нудоту, запаморочення в разі зміни положення тіла, загальну слабкість, сонливість, біль під час руху очних яблук.

Забій головного мозку належить до більш важких ушкоджень мозку і характеризується тривалішим періодом втрати притомності (понад 30 хв), а також більш значними ознаками ушкодження мозку. Забій мозку завжди спричиняє крововилив у поверхневі шари кори, що зумовлює сильний головний біль.

Забої мозку розрізняють за ступенем тяжкості.

У разі легкого ступеня зберігається правильна орієнтація постраждалого в часі та просторі.

Забій середнього ступеня тяжкості проявляється більш важким загальним станом, відзначають паралічі кінцівок (як верхніх, так і нижніх) на стороні, яка протилежна травмі. Контакт з постраждалим (якщо він можливий) має формальний характер, виражений розлад мови.

Забій головного мозку тяжкого ступеня характеризується вираженим порушенням притомності — контакт з постраждалим відсутній. На больові подразники людина робить захисні жести (відсмикує руки).

Загальні симптоми проявляються розладами дихання, виразним зниженням артеріального тиску, задишкою (кількість дихальних рухів до 40 на хвилину), вираженою тахікардією — почастішанням пульсу до 100—120 ударів на хвилину.

Стиснення головного мозку спостерігається частіше в разі перелому кісток склепіння та основи черепа, коли відбувається розрив великої судини (судин) твердої мозкової оболонки. Крововиливи можуть локалізуватися над мозковою оболонкою і під нею.

Для клінічної картини стиснення головного мозку характерна наявність так званого «світлого проміжку», коли після нетривалої втрати свідомості постраждалий приходить до тями і з ним навіть можливий контакт, проте незабаром свідомість знову починає згасати. Іноді відзначається рухове збудження. Часто розвивається коматозний стан. Характерне виражене сповільнення пульсу (до 30 ударів на хвилину). Можуть розвиватися напади судом, аритмія дихання, спостерігається одностороннє розширення зіниці.

Виділяють також (крім струсу, забою і стиснення мозку) дифузне пошкодження головного мозку, яке характеризується тривалим коматозним станом, що розвивається через кілька діб після травми голови.

Запитання за темою "Травми голови":

1. Які ознаки перелому кісток склепіння черепа?

2. Назвіть характерні ознаки перелому основи черепа.

3. Які характерні симптоми струсу головного мозку?

4. Чим забій головного мозку відрізняється від його стиснення?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: вчити і конспектувати параграф 21 сторінка 74

Тестування за темою - https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=1778926

 Урок № 16

Тема:  Послідовність надання допомоги при різкому погіршенні загального стану

Різке погіршення загального стану — це такий стан постраждалого, за якого спостерігають розлади фізіологічних функцій і порушення діяльності окремих систем, які не можуть відновлюватися самостійно, і тому така людина потребує негайного (екстреного) надання домедичної і згодом медичної допомоги. Різке погіршення загального стану може виникати в разі раптових захворювань, унаслідок нещасних випадків та травм.

Для раптових захворювань є характерним раптовий, гострий початок на тлі, здавалося б, нормального стану людини. Хоча часто вони бувають і на тлі наявного захворювання, але з невираженими або прихованими симптомами перебігу. До них належать захворювання черевної порожнини: проривна виразка шлунка, гостра кишкова непрохідність, гострий апендицит (запалення червоподібного відростка), гострий холецистит (запальний процес жовчного міхура), гострий панкреатит (запалення підшлункової залози) тощо.

Це також велика група гострих інфекційних захворювань. До раптових захворювань

прирівнюють і раптові загострення або ускладнення різних хронічних недуг. Наприклад, виникнення шлункової кровотечі в людини, у якої тривалий час спостерігається виразкова хвороба шлунка або дванадцятипалої кишки, напад задухи у хворого на бронхіальну астму, розвиток гострого інфаркту міокарда у хворих на хронічну ішемічну хворобу серця. Поширеним є гіпертонічний криз — швидке неконтрольоване підвищення артеріального тиску крові, вище звичних його показників для хворого

Вважають, що нормальний артеріальний тиск у дорослих становить 110/70– 130/85 мм рт. ст., а у віці від шістнадцяти до двадцяти років нормальним вважають тиск у межах 100/70 – 120/80 мм рт. ст. Відхилення від норми небезпечне для організму, бо загрожує судинною катастрофою, наприклад геморагічним інсультом (крововилив у мозок) у хворого з підвищеним артеріальним тиском крові тощо.

Нещасні випадки — це обмежена в часі подія, раптовий вплив небезпечного виробничого чинника чи середовища, унаслідок яких ушкоджено органи людини або порушено їх функції і заподіяно шкоду здоров’ю постраждалого; він може навіть померти.

До нещасних випадків, що спричинені впливом зовнішнього середовища, належать

опіки, відмороження, тепловий удар або сонячний удар, ураження електричним струмом,

утоплення, отруєння хімічними речовинами і ліками, укуси тварин тощо.

Травми — це анатомічні та функціональні ушкодження тканин, органів або опорно-рухового апарату тіла унаслідок раптового впливу на організм зовнішнього чинника:

удару, падіння, поранення, опіку тощо. Важкі травми виникають під час стихійних лих, великих катастроф, дорожньо-транспортних пригод, у сільському господарстві, будівельній промисловості та в побуті. Так, падіння з висоти часто супроводжується переломом кісток; незграбний стрибок теж може спричинити переломи, вивихи або розтягування зв’язок; поранення гострим предметом викликає сильну кровотечу.

Послідовність надання допомоги в разі різкого погіршення загального стану.

Перед наданням допомоги необхідно переконатися у відсутності небезпеки на місці події для себе та постраждалого від травмувального чинника, що вже діяв, загрози від зовнішнього середовища та від постраждалого і тільки після цього надавати йому допомогу.

Якщо місце небезпечне, слід дочекатися прибуття рятувальників. Перед тим, як надавати допомогу, треба отримати пряму або непряму згоду постраждалого (якщо він притомний).

Надаючи допомогу, треба не забувати про власну безпеку!

Перед оглядом та початком надання домедичної допомоги слід надягнути одноразові гумові або латексні рукавички!

Якщо допомогу надають дві або кілька осіб, вони мають діяти узгоджено.

За наявності загрози для життя постраждалого, але з урахуванням власної безпеки для життя та своїх можливостей, той, що надає допомогу, має:

• швидко провести огляд постраждалого, визначити, чи він притомний і дихає,

установити причину різкого погіршення загального стану, уточнити скарги;

• викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;

• за відсутності в постраждалого дихання, розпочати серцево-легеневу реанімацію;

• попередити розвиток можливих ускладнень (зупинити кровотечу, накласти пов’язки на рани, іммобілізувати травмовані кінцівки, напоїти )

• допомогти постраждалому зайняти найбільш зручне положення та оберегти від охолодження — укрити термопокривалом/ковдрою;

• у разі погіршення стану постраждалого до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги ще раз зателефонувати диспетчеру і виконувати його вказівки.

Якщо надання домедичної допомоги потребуватиме одночасно кілька постраждалих, то необхідно визначити терміновість та черговість її надання.

Першочергово допомогу потрібно надавати дітям та особам у критичному стані (відсутність дихання, сильна кровотеча тощо). Насамперед треба приділити увагу тим постраждалим, які не рухаються і мовчать, а не тим, що поводяться неспокійно та кричать.

Під час обвалу будівель спочатку допомогу треба надавати постраждалим, які перебувають поза завалами, а потім тим, яких дістануть з-під завалів.

 Урок № 21

Тема уроку: Накладання підтримуючої пов’язки підвішуванням кінцівки. Тренування у наданні домедичної допомоги при пораненнях.

 Урок № 28

Тема: Тренування у наданні допомоги при переломах.
Підсумкове оцінювання за темою "Домедична допомога при травммах окремих анатомічних ділянок"

1) Ще раз уважно ознайомтесь з правилами надання допомоги при переломах:

Перша допомога при переломі:

Наберіть 1-0-3! Якщо у постраждалого немає станів, що загрожують життю (кровотеча, втрата свідомості, зупинка дихання, зникнення пульсу) відразу ж починайте знерухомлення зламаної кістки шиною. Функціональні шини можуть бути виготовлені майже з будь-якого матеріалу (дерево, пластик і т.д.), який є достатньо жорстким і більшим за розміром, ніж зламані кінцівки. Покладіть шину вздовж зламаної кістки і прив’яжіть її до кінцівки бинтом, марлею або будь-якою тканиною, починаючи з більш віддаленої від тіла точки.  При накладенні шини пам’ятайте, що обов’язково повинні бути зафіксовані два суглоби (вище та нижче перелому), а при переломі стегна чи плечової кістки – три суглоби. Не фіксуйте шину  занадто сильно, оскільки це може порушити кровообіг.

Якщо стався перелом кісток передпліччя, легко оберніть його журналом або товстою газетою і знерухомте кінцівку за допомогою косинкової пов’язки, ременя, смужки бинта. Знерухомлюйте таким же чином будь-який перелом верхньої кінцівки чи ключиці.

Перелом ноги вимагає двох шин, по одній на кожній стороні ноги. Якщо відповідний матеріал для шини не доступний, ви можете використовувати здорову ногу жертви в якості імпровізованої шини.

У випадку, якщо є кровотеча, то в першу чергу зупиніть її шляхом прямого тиску чистою тканиною, накладенням тугої пов’язки, а при артеріальний кровотечі накладенням джгута чи пальцевим притисканням. Сильна кровотеча загрожує життю постраждалого, тому саме її треба ліквідувати в першу чергу.

Не намагайтеся рухати зламаною кінцівкою або її частинами, так як це може ускладнити перелом.
Не давайте  нічого їсти або пити постраждалому, так як це може привести до блювоти.
Тримайте потерпілого в теплі, це дозволить зменшити вірогідність виникнення шокового стану.

До прибуття швидкої, наскільки можливо, оберігайте постраждалого від переміщень, дайте йому знеболювальне.

Пам’ятайте мнемонічне правило ICE:

“I” (ice – лід) - якщо можливо застосовуйте лід або кубики льоду в області перелому. Це дозволить запобігти набряку і зменшити біль.
“C” (compression-тиск) - якщо рана кровоточить, застосовуйте прямий тиск чистою тканиною, щоб зменшити втрату крові.
“E” (elevation-підняття) - намагайтеся тримати травмовану область вище рівня серця, наскільки це можливо. Це дозволить зменшити приплив крові до травмованої області і звести до мінімуму набряки. 

2) Уважно прочитайте і обміркуйте ситуаційну задачу та вирішіть, щоб ви порадили потерпілій, яку б допомогу ви їй надали:

Ситуаційна задача 1. Пацієнтка С., 65 років, послизнулася на вулиці і впала на долоню випрямленої лівої руки, після чого виник різкий біль в ділянці променево-зап'ясткового суглоба. При огляді визначається деформація нижньої третини лівої променевої кістки у вигляді сходинки, значний набряк, підшкірна гематома. При осьовому навантаженні відчуває різкий біль. Активні і пасивні рухи у лівому промене-запястковому суглобі значно обмежені, болючі. Яке пошкодження має місце у пацієнтки?

3) Дайте відповідь на запитання: Які транспортні шини існують ?

4) Пройтіть підсумкове тестування за темою: https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=7156584

  Урок № 20

Тема: Накладання бинтових, косинкових та пращоподібних пов’язок.

За способом виконання покривні бинтові пов'язки поділяють на циркулярну (кругову), спіральну, хрестоподібну (вісімкоподібну), черепахоподібну, колосоподібну, пращоподібну.

1. Циркулярна (кругова) пов’язка є початком будь-якої бинтової пов'язки, а також може бути самостійною пов'язкою на невеликі рани. Особливість пов'язки в тому, що кожен наступний тур накладають точно на попередній (іл. 100.1).

Іл. 100.1. Циркулярна пов'язка на передпліччя

Іл. 100.2. Звичайна спіральна пов’язка на плече і гомілку

Іл. 100.3. Спіральна пов’язка з перегинами: а — на передпліччя: б — на гомілку

2. Спіральну пов’язку застосовують для закриття ран великого розміру на кінцівках або тулубі й вважають класичною бинтовою пов'язкою, за якої дотримано всі правила бинтування.

Її тури перекривають попередні на 1/2-2/3 ширини. На частині кінцівки, близькій за формою до циліндра (стегно, плече), накладають звичайну спіральну пов'язку (іл. 100.2); на близьких за формою до конуса (передпліччя, гомілка) — спіральну пов'язку з перегинами (іл. 100.3). При цьому перегини потрібно робити на одній поверхні, не натягуючи бинт і чергуючи їх зі звичайними турами.

3. Хрестоподібну (чи вісімкоподібну) пов'язку накладають на поверхню з неправильною конфігурацією — здебільшого, на грудній клітці, потиличній ділянці та на гомілковостопному суглобі (іл. 100.4). Пов'язку на потилицю накладають хрестоподібно, стаючи позаду пораненого. Спочатку бинт закріплюють навколо голови, спускають з потилиці на шию й обводять навколо шиї, потім піднімають знову на потилицю і проводять навколо голови через чоло.

Іл. 100.4. Хрестоподібна (вісімкоподібна) пов'язка: а — на грудну клітку; б — на потилицю; в — на гомілковостопному суглобі

4. Черепахоподібну пов’язку накладають на колінний і ліктьовий суглоби. Вона забезпечує надійну фіксацію перев'язувального матеріалу в рухомих ділянках. Залежно від порядку накладання, тури пов'язок можуть сходитися і розходитися (іл. 100.5).

5. Колосоподібну пов’язку (іл. 100.6) застосовують за наявності ран у ділянці лопатки, надпліччя, плечового суглоба і верхньої третини плеча. Ставши збоку від постраждалого біля ушкодженої кінцівки, рятівник накладає 2 тури бинта для фіксації навколо верхньої третини плеча, виводячи бинт з пахвової ямки на плечовий суглоб. Бинтуючи далі, ведуть бинт навкоси, через спину під здорову руку через грудну клітку на хворий плечовий суглоб, обводячи навколо плеча. Ходи повторюють, перекриваючи на половину ширини бинта попередні, доки не вкриють весь плечовий суглоб і надпліччя. На плече накладають кругову пов'язку з перегинами (щоб пов'язка лежала щільно без кишень). Для цього бинт спрямовують знизу вгору. Перегини дають змогу щільно накладати ходи бинта один на інший. Закріплюють бинт унизу.

Іл. 100.5. Черепахоподібна пов'язка: а — на колінний суглоб; б — на колінний суглоб, яка сходиться; в — на ліктьовий суглоб

Іл. 100.6. Колосоподібна пов'язка

Іл. 100.7. Фіксація перев'язувального матеріалу лейкопластирем

Для фіксації покривних (захисних, асептичних) пов'язок на животі, грудній клітці або інших ділянках тіла часто застосовується клеол (іл. 100.7). Ним також можна укріплювати описані вище пов'язки на кінцівках.

Накладену на рану марлеву серветку можна зафіксувати кількома смужками лейкопластиру, приклеєними паралельно (іл. 100.8) або навхрест, які на 3-4 см виступають за межі стерильного перев'язувального матеріалу. Для надійної фіксації лейкопластир накладають лише на суху шкіру.

Недоліками лейкопластирних пов'язок вважають такі: можлива алергічна реакція; неможливість їх використання на волосяних поверхнях тіла; недостатньо міцна фіксація в разі накладання вологих пов'язок, а також в ділянках суглобів.

Трубчастий еластичний бинт-ретіласт забезпечує надійну фіксацію перев'язувального матеріалу на різних ділянках тіла внаслідок своєї пружності й еластичності (іл. 100.9).

Методи накладання компресійної пов'язки докладно описані в § 93.

Іл. 100.9. Трубчастий еластичний бинт-ретіласт — фіксатор перев’язувального матеріалу

Методи накладання пов’язок для підтримування та іммобілізації. Після накладання бинтової пов’язки її варто доповнити підтримувальними пов’язками, описаними в § 99. Наприклад, за допомогою медичної косинки можна закріпити пов’язку передпліччя і знерухомити верхню кінцівку, підвісивши її у фізіологічному положенні.

Пов’язки для іммобілізації поділяють на транспортні та лікувальні. Транспортні використовують для транспортної іммобілізації в разі переломів, великих ран і опіків кінцівок з використанням табельних і підручних засобів. Методи їх накладання вивчають у розділі, де розглядається надання медичної допомоги при переломах і вивихах. Лікувальні пов’язки застосовують для тривалого лікування вказаних травм під контролем лікаря. З цією метою найчастіше накладають гіпсову пов’язку. Її перевага полягає в тому, що вона знерухомлює кінцівку, оберігає її від проникнення вторинної інфекції, забезпечує максимальний спокій рані, чим зменшує термін її загоєння. Надлишок ранових виділень добре вбирається в гіпсову пов’язку, оскільки гіпс має високу гігроскопічність. Усе це створює сприятливі умови для загоєння ран і переломів.

• 1. Як розрізняють покривні бинтові пов’язки за способом виконання?
• 2. На яких частинах тіла накладають циркулярну (кругову), спіральну, хрестоподібну (вісімкоподібну), черепахоподібну, колосоподібну, пращоподібну пов’язки?
• 3. Як можна фіксувати захисну пов’язку?
• 4. У яких ситуаціях накладають пов’язки для іммобілізації і підтримування? Наведіть приклади.

Домашнє завдання

Тренуватия у накладанні різних повязок

 Урок № 19

Тема: Методи накладання покривних пов’язок і стислої бинтової пов’язки. Методи накладання іммобілізуючи і підтримуючих пов’язок. 

Пов'язки можуть бути м'які (бинтові, косинкові) та тверді (для іммобілізації, знерухомлення). За призначенням пов'язки поділяють на покривні (бинтові, захисні, асептичні), медикаментозні, компресійні (кровозупинні), транспортні (для іммобілізації, знерухомлення), лікувальні та підтримувальні.

Покривні (захисні, асептичні) пов'язки використовують для попередження повторного інфікування ран, зупинки капілярної кровотечі та захисту від несприятливого впливу довкілля. На рану, перед тим як бинтувати, накладають знезаражені (стерильні) серветки, а зверху ще шар білої вати (іл. 99.1). У таких випадках підняття ушкодженої кінцівки і правильно накладена пов'язка забезпечують зупинку капілярної кровотечі.

Покривна пов'язка може бути додатково захищена непроникною для рідин поліетиленовою плівкою або клейонкою. До цього типу належать пов'язки з використанням лейкопластиру, антимікробного (бактерицидного) пластиру (іл. 99.2), що дезінфікує поверхню рани.

Захисною є також оклюзійна пов'язка, що герметично закриває проникне поранення грудної клітки, ускладнене пневмотораксом, від надходження туди повітря. З цією ж метою можна використати шматок поліетиленової плівки, приклеєний смужками лейкопластиру з трьох або чотирьох сторін (іл. 99.3).

У медикаментозній пов'язці, яку накладають на рану (іл. 99.4) або інший патологічний осередок, використовують лікувальну речовину у вигляді розчину, порошку, мазі або гелю. Ним змочують або його наносять на марлеву серветку, безпосередньо накладають на поверхню рани; зверху серветку прикривають асептичною пов'язкою.

Іл. 99.2. Покривна пов'язка з антимікробним пластирем

Іл. 99.3. Оклюзійна пов'язка на рану грудної клітки

Іл. 99.4 Антимікробна пов'язка з маззю діоксидину

Іл. 99.5. Накладання компресійної пов'язки

Компресійні (кровозупинні) пов'язки (іл. 99.5) накладають у разі поранень вен, які спричиняють доволі сильні кровотечі. Тиск у місці ушкодження вени створює додатковий ватно-марлевий валик, який вкладають між шарами бинта. Крім цього, доцільно підняти ушкоджену кінцівку і накласти поверх пов'язки міхур (пляшку) з льодом або з холодною водою (див. § 93).

Для перевезення / перенесення постраждалого з переломами кісток кінцівок здійснюють транспортну іммобілізацію (іл. 99.6).


Для лікування переломів кісток використовують гіпсові пов'язки, щоб іммобілізувати кінцівки (іл. 99.7).

Іл. 99.6. Пов'язки для іммобілізації, якими знерухомлюють суглоби за допомогою підручних засобів або транспортних шин (транспортна іммобілізація)

Іл. 99.7. Лікувальна гіпсова пов'язка для іммобілізації кінцівки

Іл. 99.8. Підтримувальні пращоподібні пов'язки

Іл. 99.9. Розведення надпліч за допомогою хустки медичної

Іл. 99.10. Пов'язки для підтримування та іммобілізації плеча і передпліччя

Підтримувальні пов'язки, найпоширенішими серед яких є пращоподібна, використовують за травм носа, переломів нижньої щелепи або рваних ран потилиці (іл. 102.8). З цією ж метою накладають пов'язки в разі переломів ключиці для розведення надпліч за допомогою хустки медичної (іл. 99.9) та переломів кісток плеча або передпліччя за наявності показаних на фото засобів (іл. 99.10).

• 1. З якою метою накладаються покривні пов’язки? Які види їх ви знаєте?
• 2. У яких випадках необхідні компресійні пов’язки? З яких шарів вони складаються?
• 3. Які види пов’язок для іммобілізації ви знаєте?
• 4. Коли використовують та за яких травм застосовують пов’язки для підтримування? Наведіть приклади.

УВАЖНО ПЕРЕГЛЯНЬТЕ ВІДЕО!
СПРОБУЙТЕ ВІДТВОРИТИ ПОВЯЗКИ !

 1 КУРС Урок № 36

Тема: Алгоритм надання допомоги при травмі голови

Для початку перевіримо як ви засвоїли матеріал попереднього уроку - пройдіть тест за посиланням для оцінення ваших знань - https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=3837813

Тепер перейдимо до вивчееня нової теми.

За ілюстрацією (іл. 36.1) та інформацією, яку ви засвоїли на уроках біології коротко розкажіть/ пригадайте або повторіть про будову черепа.

Іл. 36.1. Будова черепа людини

Травмою голови називають будь-яке пошкодження в ділянці голови. Унаслідок раптового впливу будь-яких зовнішніх факторів порушується цілісність кісткових структур черепа та / або м'яких тканин голови. Більшість травм голови — це удари (пошкодження м'яких поверхневих тканин, без ушкодження мозку і кісток), а решта — черепно-мозкові травми (з ушкодженням мозку, судин і нервів).

Черепно-мозкова травма — стан, що виникає внаслідок травматичного ушкодження головного мозку, його оболонок, судин, кісток черепа і зовнішніх покривів голови. 

До тяжкої черепно-мозкової травми відносять забиття та стиснення головного мозку, внутрішньочерепні крововиливи. Травми голови є частою причиною летального (смертельного) результату унаслідок ушкодження мозку. Після отримання травми голови не можна самостійно приймати ліки і рухатися.

Травма голови може виникнути після падіння з висоти; стрибків у воду на мілині або у водойму з перешкодами; удару по голові або тулубу (спортивна травма — удар у боксі, регбі, падіння з коня тощо); падіння людей похилого віку; дорожньо-транспортної пригоди; ураження блискавкою; ураження електричним струмом; вибухової травми (вибухи газу та ін.); тяжкої проникаючої в порожнину черепа рани (вогнепальні рани) тощо.

Ознаками черепно-мозкової травми є місцеві симптоми за легких травм — це гулі, садна та синці на ділянках голови та обличчя; загальні симптоми — деформація ділянок голови; поява судом; сонливість; сплутаність або утрата свідомості; поява сильного болю або відчуття тиску в голові та шиї; наявність стійкого головного болю; порушення зору; поява нудоти та блювоти; утрата рівноваги; виділення крові та/або ліквору (прозора спинномозкова рідина, яка циркулює в порожнинах шлуночків головного мозку та в просторі під павутинною оболонкою головного і спинного мозку) з ротової та/або носової порожнини чи з вух, поколювання або втрата чутливості в пальцях рук та ніг; утрата рухових функцій кінцівок; утруднення дихання тощо.

Класифікація травм голови

1. Відкриті травми (переважно поширені в бойових умовах):

- забої, ґулі, рани, підшкірні крововиливи;

- переломи кісток;

- переломи мозкового відділу черепа;

- переломи кісток лицьового від ділу черепа.

2. Закриті травми (ними часто є вибухові травми):

- перелом основи черепа;

- струс мозку;

- внутрішньочерепний крововилив.

3. Скальповані травми (з повним або частковим відділенням великого клаптя всіх м’яких тканин на волосистій частині голови).

Вони можуть бути закриті (контузія) чи відкриті (прокол, надрив чи розрив). Скальпована рана може супроводжувати перелом кісток черепа і ушкодження головного мозку. Відкриті скальповані рани супроводжуються масивною кровотечею, яка може призвести навіть до летальної (смертельної) крововтрати, хоча після вчасно наданої допомоги вони зазвичай загоюються.


Алгоритм надання домедичної допомоги постраждалим у разі травми голови


Перед наданням допомоги необхідно переконатись у відсутності небезпеки на місці події для себе та постраждалого від травмувального чинника, що уже діяв, загрози від зовнішнього середовища та загрози від пораненого і тільки після цього надавати допомогу постраждалому. Якщо місце небезпечне, то треба дочекатися прибуття рятувальників. Перед тим, як надавати допомогу постраждалому, слід отримати його пряму або непряму згоду.

Надаючи допомогу постраждалому, не забувайте про власну безпеку! Необхідно перед оглядом та початком надання домедичної допомоги надягнути одноразові гумові або латексні рукавички!

Домедичну допомогу мають надавати дві людини. Спочатку треба зафіксувати шийний відділ хребта (фіксація руками, шийний комірець, м’яка шина). Ручну фіксацію може виконати помічник, який, ставши на коліна біля лежачого травмованого, повинен тримати його голову. Тримати голову травмованого потрібно з обох боків у нейтральному положенні — на прямій лінії з тілом, не дозволяючи їй рухатися вбік. Великі пальці долонь упираються зверху на плечі, решта пальців заведена під плечі, руки — біля голови (іл. 36.2).

Іл. 36.2. Ручна фіксація шийного відділу хребта

Іл. 36.3. Створення нейтрального положення голови підкладанням під шию валика

Іл. 36.4. Шийний комірець «Філадельфія» для забезпечення фіксації шийного відділу хребта за тяжких травм голови або шийного відділу

Дорослим притомним постраждалим для надання нейтрального положення голови можна підкласти під шию валик з тканини чи іншого матеріалу, щоб підняти її на рівень тіла (іл. 36.3).

Шийні комірці зазвичай може накладати спеціально навчений персонал, тому що їх треба накладати точно і відповідно до розміру. Одночасно з накладанням шийного комірця застосовують ручну фіксацію хребта. Найчастіше використовують коміри з твердого пластику з м’якою підкладкою з піноматеріалу, їх накладають на шию постраждалого для підтримування шийного відділу хребта в нейтральному положенні та іммобілізації голови (іл. 36.4).

Отже, у разі травми голови потрібно:

- провести огляд постраждалого, визначити, чи є дихання, чи притомний;

- негайно викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;

- якщо в травмованого дихання немає, слід негайно розпочати СЛР;

- до місця удару бажано прикласти холод.

За відсутності в постраждалого на голові рани й інших ушкоджень необхідно:

• укрити постраждалого термопокривалом/ковдрою;

• підтримати постраждалого психологічно;

• забезпечити постійний нагляд за постраждалим до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;

•у разі погіршення стану постраждалого ще раз зателефонувати до диспетчера екстреної (швидкої) медичної допомоги та дотримувати отриманих від нього рекомендацій;

• за наявності небезпеки евакуювати постраждалого в безпечне місце на довгій транспортувальній дошці (знятих дверях або щиті).

За наявності в постраждалого рани голови та інших ушкоджень потрібно:

- накласти пов’язки на рани;

- укрити постраждалого термопокривалом/ковдрою;

- підтримати постраждалого психологічно;

- забезпечити постійний нагляд за постраждалим до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;

- за погіршення стану постраждалого повторно зателефонувати до диспетчера екстреної (швидкої) медичної допомоги та дотримувати отриманих від нього рекомендацій;

- за наявності небезпеки евакуювати постраждалого в безпечне місце на довгій транспортувальній дошці (на твердих ношах, знятих дверях або щиті).

ЗАПИТАННЯ

Алгоритм надання домедичної допомоги при травмі голови.

1. Що називають травмою голови?

2. У яких випадках може виникнути травма голови?

3. Які ознаки черепно-мозкової травми?

4. Як класифікують травми голови?

5. Назвіть алгоритм надання домедичної допомоги в разі травми голови.

6. Що треба робити перед наданням допомоги у разі травми голови?

7. Чим відрізняються удари голови від черепно-мозкових травм?

8. Який алгоритм надання домедичної допомоги за відсутності в постраждалого рани в ділянці голови та інших ушкоджень?

9. Який алгоритм надання домедичної допомоги за наявності в постраждалого рани в ділянці голови та інших ушкоджень?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ : ВЧИТИ  § 36 ст.138