1 КУРС Урок № 36

Тема: Алгоритм надання допомоги при травмі голови

Для початку перевіримо як ви засвоїли матеріал попереднього уроку - пройдіть тест за посиланням для оцінення ваших знань - https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=3837813

Тепер перейдимо до вивчееня нової теми.

За ілюстрацією (іл. 36.1) та інформацією, яку ви засвоїли на уроках біології коротко розкажіть/ пригадайте або повторіть про будову черепа.

Іл. 36.1. Будова черепа людини

Травмою голови називають будь-яке пошкодження в ділянці голови. Унаслідок раптового впливу будь-яких зовнішніх факторів порушується цілісність кісткових структур черепа та / або м'яких тканин голови. Більшість травм голови — це удари (пошкодження м'яких поверхневих тканин, без ушкодження мозку і кісток), а решта — черепно-мозкові травми (з ушкодженням мозку, судин і нервів).

Черепно-мозкова травма — стан, що виникає внаслідок травматичного ушкодження головного мозку, його оболонок, судин, кісток черепа і зовнішніх покривів голови. 

До тяжкої черепно-мозкової травми відносять забиття та стиснення головного мозку, внутрішньочерепні крововиливи. Травми голови є частою причиною летального (смертельного) результату унаслідок ушкодження мозку. Після отримання травми голови не можна самостійно приймати ліки і рухатися.

Травма голови може виникнути після падіння з висоти; стрибків у воду на мілині або у водойму з перешкодами; удару по голові або тулубу (спортивна травма — удар у боксі, регбі, падіння з коня тощо); падіння людей похилого віку; дорожньо-транспортної пригоди; ураження блискавкою; ураження електричним струмом; вибухової травми (вибухи газу та ін.); тяжкої проникаючої в порожнину черепа рани (вогнепальні рани) тощо.

Ознаками черепно-мозкової травми є місцеві симптоми за легких травм — це гулі, садна та синці на ділянках голови та обличчя; загальні симптоми — деформація ділянок голови; поява судом; сонливість; сплутаність або утрата свідомості; поява сильного болю або відчуття тиску в голові та шиї; наявність стійкого головного болю; порушення зору; поява нудоти та блювоти; утрата рівноваги; виділення крові та/або ліквору (прозора спинномозкова рідина, яка циркулює в порожнинах шлуночків головного мозку та в просторі під павутинною оболонкою головного і спинного мозку) з ротової та/або носової порожнини чи з вух, поколювання або втрата чутливості в пальцях рук та ніг; утрата рухових функцій кінцівок; утруднення дихання тощо.

Класифікація травм голови

1. Відкриті травми (переважно поширені в бойових умовах):

- забої, ґулі, рани, підшкірні крововиливи;

- переломи кісток;

- переломи мозкового відділу черепа;

- переломи кісток лицьового від ділу черепа.

2. Закриті травми (ними часто є вибухові травми):

- перелом основи черепа;

- струс мозку;

- внутрішньочерепний крововилив.

3. Скальповані травми (з повним або частковим відділенням великого клаптя всіх м’яких тканин на волосистій частині голови).

Вони можуть бути закриті (контузія) чи відкриті (прокол, надрив чи розрив). Скальпована рана може супроводжувати перелом кісток черепа і ушкодження головного мозку. Відкриті скальповані рани супроводжуються масивною кровотечею, яка може призвести навіть до летальної (смертельної) крововтрати, хоча після вчасно наданої допомоги вони зазвичай загоюються.


Алгоритм надання домедичної допомоги постраждалим у разі травми голови


Перед наданням допомоги необхідно переконатись у відсутності небезпеки на місці події для себе та постраждалого від травмувального чинника, що уже діяв, загрози від зовнішнього середовища та загрози від пораненого і тільки після цього надавати допомогу постраждалому. Якщо місце небезпечне, то треба дочекатися прибуття рятувальників. Перед тим, як надавати допомогу постраждалому, слід отримати його пряму або непряму згоду.

Надаючи допомогу постраждалому, не забувайте про власну безпеку! Необхідно перед оглядом та початком надання домедичної допомоги надягнути одноразові гумові або латексні рукавички!

Домедичну допомогу мають надавати дві людини. Спочатку треба зафіксувати шийний відділ хребта (фіксація руками, шийний комірець, м’яка шина). Ручну фіксацію може виконати помічник, який, ставши на коліна біля лежачого травмованого, повинен тримати його голову. Тримати голову травмованого потрібно з обох боків у нейтральному положенні — на прямій лінії з тілом, не дозволяючи їй рухатися вбік. Великі пальці долонь упираються зверху на плечі, решта пальців заведена під плечі, руки — біля голови (іл. 36.2).

Іл. 36.2. Ручна фіксація шийного відділу хребта

Іл. 36.3. Створення нейтрального положення голови підкладанням під шию валика

Іл. 36.4. Шийний комірець «Філадельфія» для забезпечення фіксації шийного відділу хребта за тяжких травм голови або шийного відділу

Дорослим притомним постраждалим для надання нейтрального положення голови можна підкласти під шию валик з тканини чи іншого матеріалу, щоб підняти її на рівень тіла (іл. 36.3).

Шийні комірці зазвичай може накладати спеціально навчений персонал, тому що їх треба накладати точно і відповідно до розміру. Одночасно з накладанням шийного комірця застосовують ручну фіксацію хребта. Найчастіше використовують коміри з твердого пластику з м’якою підкладкою з піноматеріалу, їх накладають на шию постраждалого для підтримування шийного відділу хребта в нейтральному положенні та іммобілізації голови (іл. 36.4).

Отже, у разі травми голови потрібно:

- провести огляд постраждалого, визначити, чи є дихання, чи притомний;

- негайно викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;

- якщо в травмованого дихання немає, слід негайно розпочати СЛР;

- до місця удару бажано прикласти холод.

За відсутності в постраждалого на голові рани й інших ушкоджень необхідно:

• укрити постраждалого термопокривалом/ковдрою;

• підтримати постраждалого психологічно;

• забезпечити постійний нагляд за постраждалим до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;

•у разі погіршення стану постраждалого ще раз зателефонувати до диспетчера екстреної (швидкої) медичної допомоги та дотримувати отриманих від нього рекомендацій;

• за наявності небезпеки евакуювати постраждалого в безпечне місце на довгій транспортувальній дошці (знятих дверях або щиті).

За наявності в постраждалого рани голови та інших ушкоджень потрібно:

- накласти пов’язки на рани;

- укрити постраждалого термопокривалом/ковдрою;

- підтримати постраждалого психологічно;

- забезпечити постійний нагляд за постраждалим до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;

- за погіршення стану постраждалого повторно зателефонувати до диспетчера екстреної (швидкої) медичної допомоги та дотримувати отриманих від нього рекомендацій;

- за наявності небезпеки евакуювати постраждалого в безпечне місце на довгій транспортувальній дошці (на твердих ношах, знятих дверях або щиті).

ЗАПИТАННЯ

Алгоритм надання домедичної допомоги при травмі голови.

1. Що називають травмою голови?

2. У яких випадках може виникнути травма голови?

3. Які ознаки черепно-мозкової травми?

4. Як класифікують травми голови?

5. Назвіть алгоритм надання домедичної допомоги в разі травми голови.

6. Що треба робити перед наданням допомоги у разі травми голови?

7. Чим відрізняються удари голови від черепно-мозкових травм?

8. Який алгоритм надання домедичної допомоги за відсутності в постраждалого рани в ділянці голови та інших ушкоджень?

9. Який алгоритм надання домедичної допомоги за наявності в постраждалого рани в ділянці голови та інших ушкоджень?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ : ВЧИТИ  § 36 ст.138

 Урок № 18

Тема: Перев’язка ран. Засоби перев’язування ран. 

Пакет перев’язувальний індивідуальний, порядок користування.

Поняття десмургії.

Перев’язка ран. Засоби перев’язування ран.

Пов'язка — це асептичний засіб у вигляді перев'язувального матеріалу, яким закривають рану. Вона складається з двох частин: внутрішньої, яка торкається рани (завжди має бути стерильною) і зовнішньої, яка закріплює і утримує пов'язку на рані. Внутрішньою частиною пов'язки є, як правило, серветка з марлі, що має прошарок гігроскопічної вати для вбирання крові та гною. Як підручний засіб краще використати чистий м'який рушник. Зовнішня частина — бинт, за допомогою якого серветка закріплюється на рані. Замість бинта можна використати відрізки будь-якої тканини (краще не кольорової). В окремих випадках можна скористатися поясом чи ременем.

Найбільш пристосовані для надання першої медичної допомоги табельні засоби. Вони виготовляються промисловістю і надходять у продаж у спеціальних пакетах, що забезпечує їх стерильність. Серед табельних засобів поширені перев'язувальні пакети, стерильні серветки, стерильна і нестерильна вата, косинкові пов'язки, опікові пов'язки, лейкопластир тощо.

Серветки — це згорнуті у кілька разів чотирикутні відрізки марлі. Розрізняють великі — 70x68 см і малі — 68x35 см серветки. В упаковці їх, як правило, 20 штук.

Пов'язка опікова має широку подушечку — 65x45 см, до якої замість бинта пришито шість смужок тканини для її фіксування. Таку пов'язку можна використовувати і під час численних поранень.

Вата — матеріал, який виготовляється з целюлози, обробленої особливим способом. Є вата стерильна (для виготовлення внутрішньої частини пов'язки) і нестерильна (для компресів, прокладок, накладання стискальної пов'язки).

Косинкові пов'язки використовуються для закріплення бинтів, серветок, для фіксування кінцівок у разі поранень.

Бинти еластичні трубчасті являють собою прогумовані кільцеві сітки. Використовують їх для фіксування пов'язок на голові, грудях, ліктьовому, плечовому, колінному суглобах, на стопі, пальцях тощо. Відповідно до призначення існують бинти трьох номерів.

Лейкопластирні пов'язки — міцні клейкі смуги, якими закривають і герметизують невеликі рани, закріплюють бинти та серветки. Існують спеціальні лейкопластирі: бактерицидні, перцеві та інші.

Процес накладання пов'язки називається перев'язкою.

Під час накладання первинної пов'язки важливо не викликати зайвого болю у потерпілого. Бинт слід тримати правою рукою, а лівою підтримувати та розгладжувати його ходи. Бинт розмотують, не відриваючи від пов'язки, зліва направо. Кожний наступний тур повинен перекривати попередній наполовину. Накладати пов'язку потрібно не сильно стягуючи, щоб не порушити кровотік, але так, щоб вона не сповзла. Винятком є спеціальна стискальна пов'язка. Перед накладанням пов'язки рану слід оголити, але ні в якому разі не торкатися її руками чи будь-якими предметами. Верхній одяг обережно зняти або розрізати, починаючи зі здорової частини тіла і переходячи на травмовану. Не можна відривати від рани тканину, що прилипла. В цьому випадку слід обережно обрізати її ножицями навколо рани і потім накласти пов'язку. Одяг надівають у зворотній послідовності: спочатку на травмовану частину тіла, потім —на здорову.

Вибір типу пов'язки і перев'язувального матеріалу залежить від місця та характеру рани.

Первинна пов'язка часто прилипає до рани внаслідок висихання крові, що її просочує, і зняти її без пошкодження рани можна, лише застосувавши пероксид гідрогену, яким слід добре змочити місце навколо рани і саму рану. Інакше рана може відкритися, що створює загрозу її інфікування чи кровотечі.

2. Пакет перев’язувальний індивідуальний, порядок користування.

Перев’язочний пакет індивідуальний „ППІ” – складається з бинта шириною 10 см довжиною 7м, двох ватно-марлевих подушечок (17,5х32 см), одна з яких пришита до кінця бинта, а друга може переміщуватися. В пакеті знаходиться шпилька, на чохлі вказані правила користування пакетом. Зовнішній чохол пакета, внутрішня поверхня якого стерильна, використовується для накладання стерильних пов’язок.

На чохлі написано правила користування пакетом, порядок розпакування: взяти пакет у ліву руку, правою рукою по лінії надрізу розкрити зовнішній чохол; вийняти внутрішню упаковку; вийняти шпильку, підколоти її на видному місці до одягу, зняти паперову обгортку; розгорнути перев’язувальний матеріал, не торкаючись руками внутрішньої поверхні подушечок( тієї, що прикладають до ран); утримуючи лівою рукою нерухому подушечку, а правою - голову бинта та рухому подушечку (з боку, пришитого кольоровими нитками), приготуватися до накладання пов’язки; накласти пов’язку, прибинтувавши подушечку; кінець бинта закріпити шпилькою. При наскрізних ранах рухому подушечку пересувають по бинту на потрібну відстань, щоб закрити вхідний і вихідний отвори рани. 

 3. Поняття десмургії

Десмургія (від грец. Desmos - зв'язок, пов'язка, ergon - справа) - це розділ хірургії, який розробляє методи застосування і техніку накладення пов'язок.

Пов'язки - профілактичні та лікувальні маніпуляції з використанням різних перев'язувальних матеріалів і засобів. Пов'язки застосовуються при наданні долікарської допомоги та лікуванні ушкоджень м'яких тканин, опіків і відморожень, для тимчасової і остаточної зупинки кровотечі, з метою іммобілізації травмованих частин тіла, а також фіксації кісткових відламків. Десмургія є частиною практичної хірургії, що вивчає накладання пов’язок.

Пов’язка у більш широкому розумінні означає комплекс засобів, застосованих з метою захисту ран або патологічних осередків від впливу зовнішнього середовища на більш або менш довготривалий термін.

У вузькому розумінні пов’язка означає матеріал (бинт, пластир тощо), який накладається на рану для фіксації перев’язувального матеріалу з лікарськими засобами. Нарешті, термін ≪перев’язування≫ означає процесс накладання або зміни лікувальної пов’язки з наступною ії фіксацією.

Початок застосування пов’язок належить до глибокої давнини. У працях Гіппократа йдеться про застосування сухих та асептичних пов’язок (ганчірочки змочували вином, галунами, солями міді) і про мазеві пов’язки (змочені оліями), дренажі тощо. 3амість пов’язок застосовували губки і сухе листя, для утримання пов’язки — липкий пластир, смоли, зовнішні пов’язки з бавовни. У стародавній Індії перев’язувальним матеріалом були бавовна, рослинні волокна тощо. На скіфській чаші (IV– III ст. до н. е.), знайденій у районі Керчі, є малюнок із зображенням чоловіка, що перев’язує рану.

У працях Цельса згадується про пов’язку, змочену оцтом, закріплену вже бинтами. Гален застосовував дренажні пов’язки з бронзових трубок. Авіценна вперше використав гіпсокрохмальні пов’язки для лікування переломів. У середні віки застосовували пов’язки з тампонами (Ротер і Роланд), з турундами (Гої де Шоліак). У ХVIII ст. почали користуватися

лейкопластирними пов’язками.

Найбільшого розвитку мистецтво десмургії набуло в ХІХ ст., чому сприяли, по-перше, численні війни цього періоду, по-друге — існуюча концепція щодо захисту рани від шкідливого впливу навколишнього середовища (спеціальна лікувально-захисна пов’язка Дж. Лістера, 1867). Великою є заслуга М. І. Пирогова в розвитку десмургії. Він неодноразово звертався до техніки перев’язувань у своїй книзі ≪Початок загальної військово- польової хірургії≫, де відбито досвід застосування гіпсової пов’язки на полі битви.

В основу сучасної десмургії покладено класичні принципи, випрацьовані до кінця ХІХ ст. Нові досягнення науки хоча і не обійшли стороною цю стародавню сферу медицини, проте не внесли в неї принципових змін. Донині бинтові пов’язки продовжують залишатись основою десмургії. Слід відзначити деякі загальні тенденції в розвитку десмургії.

По-перше, прагнення до виготовлення для накладання пов’язок комплексних засобів, цільовим призначенням яких є забезпечення роботи медичного персоналу при масовому надходженні потерпілих.

По-друге, застосування клеючих препаратів (БФ-6, фуропласт тощо) для захисту рани від несприятливого зовнішнього впливу в процесі лікування або забезпечення надійної фіксації перев’язувального матеріалу (клеол, колодій).

 По-третє, заміна традиційного перев’язувального матеріалу пластичним, який забезпечує водночас як захисний ефект, так і уведення антисептиків безпосередньо в ділянку ураження за рахунок лікарських добавок до пластичної суміші (армірована целюлозна пов’язка).

По-четверте, заміна існуючих марлевих бинтів трубчастими, сітчастими бинтами, які забезпечують швидку і надійну фіксацію перев’язувального матеріалу. 

Домашнє завдання

Законспектувати наданий матеріал і вивчіть його.

 Урок № 17

Тема: Внутрішня кровотеча, причини виникнення та ознаки. Допомога при появі ознак внутрішньої кровотечі. 

Носові кровотечі. Способи зупинки кровотечі

Внутрішні кровотечі – кровотечі в черевну порожнину, порожнину грудей, черепа надзвичайно небезпечні. 

Внутрішню кровотечу виявити значно важче, ніж зовнішню, бо її ознаки не такі виразні й можуть з’явитися згодом. Обов’язковою умовою виникнення внутрішньої кровотечі є удар у ділянку грудної клітки і живота людини. На місці удару шкіра синіє. Можуть виникати ушкодження внутрішніх органів з кровотечею в порожнини тіла. У постраждалого спостерігають частий слабкий пульс, часте дихання, бліду шкіру, прохолодну або вологу на дотик, нудоту, блювання, відчуття спраги, зниження рівня свідомості. Імовірне виділення крові з природних отворів організму (рот, ніс, вушний прохід, пряма кишка тощо).

За підозри на ушкодження внутрішніх органів потрібно забезпечити постраждалому спокій (положення лежачи) і викликати лікаря. Перед цим бажано накласти на живіт чи груди міхур з льодом чи холодною водою. 

Холодний компрес полегшує біль і знімає припухлість. Використовуючи лід, загорніть його в марлю, рушник або тканину, перш ніж прикладати до ушкодженої ділянки. Прикладайте холод на 15 хвилин через кожну годину.

 Урок № 18

Будь-ласка, пройдіть тест для оцінення ваших знань з попередньої теми:

https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=9197891

Тема: Укуси отруйних змій і тварин

Які отруйні змії вам відомі?

Укуси змій. В Україні живуть три види отруйних гадюк (іл. 13.1 - іл. 13.3), а також вужі (іл. 13.4), полози, ящірки, черепахи та інші плазуни.

Іл. 13.1. Гадюка звичайна

Іл. 13.2. Гадюка степова

Іл. 13.3. Гадюка Нікольського

Іл. 13.4. Водяний вуж

Коли температура повітря перевищує середні показники, їхня активність знижується, вони стають малорухливими та млявими, тому зазвичай люди отримують укуси, якщо випадково наступають, сідають чи лягають на плазуна.

Гадюки ніколи не нападають на людину першими. Укус змії — це вимушена і крайня міра її самозахисту. Укус гадюки надзвичайно рідко призводить до смерті. Водночас укус може мати важкі прояви та серйозні наслідки. Особливо небезпечними вони є для дітей, людей похилого віку та людей зі зниженим імунітетом, якщо укус приходиться на частину тіла, наближену до голови; якщо укус трапився весною. Отрута гадюки справляє гемолітичну дію (викликає руйнування червоних кров'яних тілець) на людський організм. Після укусу на ураженому місці спостерігається болючий набряк з множинними дрібними крововиливами — геморагіями. Отрута швидко вражає життєво важливі системи організму людини: з'являється загальна слабкість, тиск сильно знижується, виникає головний біль, задишка, запаморочення, набряк тканин та запалення лімфатичних вузлів, у важких випадках — судоми.

У разі укусу необхідно якнайшвидше звернутися до лікаря, щоби отримати необхідну допомогу. Якщо транспортування до лікарні вимагає певного часу, надати домедичну допомогу постраждалому.

Наслідки укусу різняться від малосимптомного до досить важкого перебігу. Зменшити ці наслідки допоможуть правильні ефективні дії з першої допомоги.

При виявленні зміїного укусу, типовим проявом якого є дві червоні ранки від зубів на шкірі, необхідно:

• - зберігати спокій і стежити, щоби постраждалий менше рухався;
• - надати постраждалому горизонтальне положення з припіднятою головою;
• - максимально обмежити його рухи, особливо ураженою кінцівкою;
• - звільнити уражену частину тіла від одягу, взуття, прикрас тощо;
• - ніколи не накладати джгут з метою запобігання розповсюдженню отрути по організму з кров'ю. Ця маніпуляція не тільки не дає ефекту, але, навпаки, ускладнює стан хворого;

Зміїна отрута розповсюджується переважно лімфою по лімфатичних судинах, що залягають неглибоко під шкірою і легко здавлюються. Ефективним та безпечним способом сповільнення лімфотоку та, відповідно, розповсюдження отрути, за рекомендацією Американської Асоціації Серця (АНА), є накладення слаботиснучої одношарової іммобілізуючої пов'язки по всій довжині укушеної кінцівки. Не плутати накладання компресійної пов'язки з накладанням джгута!

• - ранку на місці укусу обробити антисептиком і накласти стерильну пов'язку;
• - для зменшення загальної інтоксикації постраждалому давати багато пити;
• - якщо є аптечка, дати постраждалому 1-2 таблетки ліків від алергії (діазолін, цетиризин, супрастин), знеболювальні та сечогінні препарати;
• - під час транспортування покласти уражену кінцівку на підвищення;
• - якщо є така можливість, прикласти до рани лід, обгорнутий у тканину.

Найефективнішим методом у польових умовах завжди вважалося термінове інтенсивне відсмоктування отрути з ранки протягом 10-15 хв з подальшим ретельним промиванням ротової порожнини водою. Сучасні настанови з першої допомоги не містять рекомендацій по відсмоктуванню отрути з рани. Більше того, враховуючи небезпеку зараження хворобами, що передаються через кров, є доцільними ті настанови, що містять заборону безпосереднього відсмоктування отрути ротом.

Іл. 13.5. Вакуумний екстрактор для видалення зміїної отрути

Настанови Американської Асоціації Серця (АНА) від 2011 р. визнавали відсмоктування отрути з ранки патогенетично обґрунтованою процедурою, оскільки наводили дані досліджень, які свідчили, що відсмоктуванням можна видалити з місця укусу 30-50 % отрути. Для цього вважали за можливе використовувати спеціальні пристрої (іл. 13.5). Міжнародне керівництво з першої допомоги Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця від 2016 р. наводять протилежні відомості, які свідчать, що відсмоктуванням можна видалити з рани не більше 0,5 % зміїної отрути. На підставі цих даних та з урахуванням інших небезпечних аспектів цієї процедури настанови Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця забороняють відсмоктування отрути. Так само забороняють цю процедуру і керівні настанови з домедичної допомоги МОЗ України.

При укусі зміїне варто: а) намагатися обробляти рану додатково; б) припікати рану; в) накладати джгут; г) висмоктувати отруту: через це вірогідність зараження збільшується, до того ж небезпеці піддається й людина, у якої отрута опинилась у роті (відсмоктувати отруту припустимо тільки, якщо в найближчі години неможливо отримати медичну допомогу; ґ) вживати алкоголь.

Найголовніша допомога для постраждалого — медична, тому його потрібно якнайшвидше доправити в лікарню. В Україні є антитоксин проти зміїної отрути.

Щоб вберегтися від укусів змій, необхідно дотримувати таких правил безпеки:

• якщо вирушаєте в місцевість, де потенційно можуть бути плазуни, вдягати одяг, що захистить від укусів. Це мають бути довгі штани із цупкої тканини, високі черевики. Штани потрібно заправити в черевики;
• перевіряти місце привалу;
• перед тим як сісти на траву, камінь чи колоду дерева (власне — будь-куди), пошурхотіти чи постукати палицею. Це відлякає змію. Зазвичай вони втікають від людей, почувши кроки, стукіт чи голоси, та відразу ж ховаються або відповзають подалі. Однак у спеку їхня поведінка може бути іншою, тому убезпечити себе цією простою дією;
• не торкатися неперевірених предметів руками. Змії часто ховаються в старих пнях, копицях сіна, під камінням або стовбурами дерев. Саме тому цих предметів краще не торкатися руками, а користуватися ціпком;
• не робити різких рухів.

Якщо все ж таки зустрілися із плазуном, не робити різких рухів, адже, як правило, змія просто не побачить нерухомий об'єкт. Краще завмерти і чекати, доки гадюка відповзе, або без різких рухів відійти вбік.

Укуси тварин. Найчастіше трапляються укуси домашніми собаками, рідше кішками та дикими тваринами (лисицями, вовками). Величезну небезпеку несуть укуси тварин, хворих на сказ. Для собачих укусів, як правило, характерні роздавлені або рвані рани, для укусів котів характерні колоті рани. Укушені рани характеризуються розвитком інфекції. Ризик розвитку інфекції в укушеній рані залежить від виду тварини, локалізації укусу, типу рани, часу, що минув від укусу до початку лікування.

Особливий ризик у разі укусів невідомими тваринами, які можуть хворіти на сказ. У будь-яких ситуаціях, коли укус завдано маловідомою чи хворою твариною або тварина захворіла, загинула або зникла в період спостереження, постраждалому проводять повний курс щеплень проти сказу.

Якщо тварина схожа на домашню, потрібно спробувати знайти її господаря і з'ясувати, чи робили тварині щеплення від сказу, а також дату проведення щеплення. Крім цього, попросити господаря тварини принести довідку з ветеринарної лікарні про стан здоров'я тварини та проведеної вакцинації проти сказу. Протягом 10 днів потрібно спостерігати за твариною. Якщо в цей час з'являються показники захворювання, вона гине від сказу (або маловідомої причини) або тікає (зникає), тоді постраждалому терміново починають повний курс вакцинації. Якщо ж тварина протягом 10 днів залишилася здоровою, ніяких додаткових щеплень постраждалому не роблять.

Інфекція ран характеризується підвищенням локальної температури, наявністю виділень, набряком, запаленням лімфатичних вузлів та судин, лихоманкою, запаленням сполучнотканинних оболонок, що оточують сухожилки-згиначі.

При наданні домедичної допомоги необхідно:

• у разі важкого поранення — покласти постраждалого, якщо він перебуває в довільному положенні;
• промити рану лужним розчином господарчого мила;
• якщо зберігається кровотеча, то накласти стискаючу пов'язку;
• за підозри на переломи, ушкодження сухожилків забезпечити іммобілізацію;
• викликати екстрену медичну допомогу або самому дістатися до найближчого травмопункту (якщо такого немає, то в поліклініку або в приймальне відділення лікарні).

Дуже важливо для подальшого лікування до приїзду бригади екстреної медичної допомоги зафіксувати дату та час укусу, вид тварини, яка вкусила, відома чи невідома тварина, спровокований напад чи ні, що зроблено до прибуття бригади.

• 1. Які види отруйних змій поширені на території України? 2. Які зміни в організмі виникають після укусів отруйних змій? 3. Яких правил безпеки потрібно дотримувати, щоб вберегтися від укусів змій? 4. Як надати першу допомогу постраждалому після укусу отруйної змії? 5. Чим небезпечні укуси диких та свійських тварин?
• 6. Які будуть ваші дії, коли вас або когось іншого вкусить тварина?

Урок № 15

Тема: Обробка рани. Правила асептики і антисептики. Асептичні і антисептичні засоби обробки ран.

Обробка рани – основа домедичної допомоги при пораненнях. Асептичні і  антисептичні засоби обробки ран. Правила асептики і антисептики Правила надання   домедичної допомоги при пораненнях

1.Обробка рани – основа домедичної допомоги при пораненнях.

При першій допомозі великого значення набуває своєчасна і правильна обробка рани. Бруд, пісок, землю слід змити пероксидом гідрогену. Скіпки та інші дрібні сторонні предмети видалити за допомогою пінцета чи голки, змочених у спирті. Під час обробки рани уникайте кашляння, намагайтеся навіть не дихати на рану, бо можна легко занести інфекцію. Перед накладенням пов'язки шкіру навколо рани треба обробити спочатку ефіром чи пероксидом

гідрогену, а потім змастити розчином йоду.

Проникні поранення грудної клітки дуже небезпечні — через можливість ушкодження серця, легенів, аорти та інших життєво важливих органів. Навіть без їх ушкодження такі поранення смертельно небезпечні, оскільки спричинюють ускладнення, відоме як пневмоторакс, що призводить до здавлювання серця, легенів, судин і розвитку загального тяжкого стану — плевропульмонального шоку. Запобігти цьому можна шляхом негайної

герметизації рани відрізком лейкопластиру, марлею, просякнутою вазеліном, шматком поліетилену чи іншим непроникним для повітря матеріалом з наступним тугим бинтуванням. Транспортувати потерпілого слід у напівсидячому положенні.

Проникне поранення черева завжди призводить до внутрішньої кровотечі, оскільки черевна стінка дуже тонка, а органи не захищені ребрами чи іншими кістками. Травмування внутрішніх органів спричинює гострі ускладнення внаслідок витікання в черевну порожнину внутрішнього вмісту кишечнику і розвитку гнійного запалення очеревини —перитоніту. Ознаками проникних поранень черева, крім наявності рани, є його роздування, жага, сухість у роті, напруження м'язів очеревини. Може спостерігатися випадіння з рани органів черевної порожнини — печінки, кишок, шлунка, нирок. У цьому випадку ні в якому разі не можна вправляти органи всередину. Слід обкласти їх товстим кільцем з вати чи марлі і закрити не тугою бинтовою пов'язкою. Варто враховувати, що у поранених з випадінням органів дуже швидко розвивається шок. Важливо пам'ятати, що будь-які поранення черева можуть супроводжуватися травмуванням внутрішніх органів, тому категорично

забороняється годувати потерпілих, давати їм пити, пропонувати вживати ліки через рот. Все це може бути причиною розвитку перитоніту. Транспортувати таких хворих потрібно у лежачому положенні, з трохи піднятою верхньою частиною тулуба і зігнутими у колінах ногами. Таке положення може зменшити біль і попередити поширення запального процесу на всі органи черевної порожнини.

Основним заходом для запобігання розвитку ускладнень є зупинка кровотечі, термінове накладання пов'язок, дотримання правил асептики і антисептики. Правильна обробка рани скорочує термін її загоювання втричі.

2. Асептичні і антисептичні засоби обробки ран. Правила асептики і антисептики

Асептика- це сукупність заходів, спрямованих на попередження потрапляння мікроорганізмів у рану, оскільки саме вони найчастіше є джерелом основних видів ускладнень.

Антисептика (від грец. Anti - проти, septicos - гнійний) - комплекс лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на знищення мікроорганізмів у рані, створення в рані умов, несприятливих для їх розвитку та проникнення в глиб тканин .

Антисептика здійснюється механічними, фізичними, біологічними і хімічними способами.

Механічна антисептика передбачає туалет рани. Вона включає обробку країв рани, зупинку зовнішньої кровотечі, видалення вільно лежачих чужорідних тіл і некротизованих тканин, при необхідності - промивання рани розчинами антисептиків, накладення на рану асептичної пов'язки.

Фізична антисептика виключає подальше інфікування рани, створює несприятливі умови для розвитку мікроорганізмів, всмоктування їх токсинів і продуктів розпаду тканин. Для цього використовуються тампони, турунди, серветки (рану закривають стерильною пов'язкою), різні дренажі для відтоку ранового.

Біологічна антисептика спрямована на підвищення захисних сил організму і створення несприятливих умов для розвитку мікроорганізмів у рані. Як біологічних антисептиків використовуються антибіотики, ферменти, сироватки, вакцини. Всі ці методи антисептики проводяться за призначенням лікаря.

Хімічна антисептика забезпечує знищення мікроорганізмів за допомогою різних хімічних препаратів, що мають бактерицидну і бактеріостатичну дію.

Правила асептики:

1. Не торкатися рани руками.

2. Перед наданням допомоги вимити руки

3. Не видаляти із рани чужорідні тіла.

4. Не промивати рану водою з-під крана чи іншими рідинами, не призначеними для цього.

5. Шкіру навколо рани можна змастити розчином йоду чи бриліантового зеленого.

6. Не можна допускати потрапляння спиртових розчинів у рану, оскільки спирт вбиває живі клітини, що сприяє нагноєнню і посиленню болю

7. Рана завжди повинна бути захищеною асептичною пов’язкою

3. Перша медична допомога при пораненнях.

Обробка ран є основою першої допомоги при пораненнях. Це досить нескладна процедура, тому при вивченні заходів першої допомоги її засвоєння стоїть на першому місці. Правильна обробка рани перешкоджає виникненню ускладнень і майже втричі скорочує час загоювання.

Надаючи першу допомогу при пораненнях (особливо тяжких), слід постійно пам'ятати і виконувати такі вимоги і правила: при сильній кровотечі — зупинити її; ніколи не промивайте рану водою (за винятком ран від укусів тварин); не намагайтесь виймати з рани шматки

предметів, за винятком випадків, коли вони лежать на поверхні рани і їх добре видно; у цьому випадку великим і вказівним пальцями беруть стерильну серветку, кладуть на предмет, захоплюють його і видаляють; не доторкайтесь до рани руками; ніколи не слід вводити в рани антисептичні засоби (йод, діамантовий зелений та ін.); ніколи не залишайте рану відкритою; рану не можна засипати ніякими порошками чи замазувати мазями, забороняється безпосередньо на рану класти вату; перед тим як приступати до накладання пов’язки на рану. потрібно добре вимити руки; при наявності розчинів йоду, діамантового зеленого, перекису

водню необхідно обробити краї рани. Для цього ватним чи марлевим тампоном (в аптечці є паличка з намотаною ватою), змоченими в одному зі вказаних розчинів, старанно, обережно й акуратно протерти шкіру навколо рани (не торкаючись поверхні рани) два-три рази, кожний раз міняючи тампон. Невеликі рани обмивають перекисом водню і забинтовують; при

поширених пораненнях кінцівок, крім обробки рани, необхідно кінцівці надати нерухомого положення, тобто іммобілізувати (про це далі) і зафіксувати в дещо піднятому положенні, використовуючи для цього будь-який предмет; не слід накладати пов'язку надто тісно, оскільки через кілька годин після поранення починається набряк (припухлість) в ділянці рани; якщо для зупинки сильної кровотечі спочатку була накладена тісна пов'язка, її слід через деякий час (коли кровотеча припинилась) розрізати через усі шари вбік від рани і, не знімаючи її, накласти зверху по ній другу пов'язку; при осколочних і кульових пораненнях потрібно визначити вихідний отвір (якщо він є), який, порівнюючи з вхідним, буває більших розмірів. Пов'язку необхідно накладати на вхідний і вихідний отвори, для чого краще всього використовувати індивідуальний перев'язувальний пакет (ІПП).